Материнська любов – це безумовне, природне та абсолютне почуття. Вона огортає дитину теплом, прийняттям, ніжністю, створює відчуття безпеки й стабільності. Проте батьківська любов і турбота не менш важливі. Часто саме вони стають для дитини джерелом впевненості у власних силах, вчать орієнтуватися у світі, долати труднощі та брати на себе відповідальність.
Хочемо ми цього чи ні, але діти залишаються найсуворішими спостерігачами й “цензорами” поведінки дорослих. Вони не лише слухають слова батьків, а й уважно спостерігають за їхніми вчинками, аналізують стосунки в сім’ї, відчувають атмосферу у домі. Саме з цих “пазлів” у майбутньому складається їхній власний світогляд, уявлення про сім’ю, любов, справедливість та відповідальність.
У дитячій пісні співається: «Тато може, тато може все, що завгодно… тільки мамою, тільки мамою не може бути…». І в цьому рядку закладено важливий смисл: мама й тато виконують у вихованні різні, але однаково необхідні функції. Психологи наголошують: мама дає дитині відчуття безумовної любові й прийняття, а тато — навички взаємодії зі світом, соціальні орієнтири, приклад мужності та рішучості. Батько – це “довга рука підтримки”: він ніби поруч, але водночас дає дитині простір для самостійності, щоб вона вчилася долати життєві труднощі без страху.
Важливо розуміти: роль батька у вихованні синів та дочок має свої нюанси.
-
Для хлопчиків батько стає першим і найважливішим чоловічим прикладом. Дитина більшість часу перебуває серед жінок – вихователів у садочку, учительок у школі, де переважає жіночий колектив. Тому хлопчикам часто бракує чоловічої моделі поведінки, яку може дати тільки тато: це й ставлення до відповідальності, й уміння захищати, й робота над емоціями, й приклад гідності.
-
Для дівчаток тато – це перша й найважливіша “чоловіча” фігура, від якої залежить формування відчуття захищеності, самооцінки й розуміння власної цінності. Дослідження показують, що дівчатка, чиї батьки активно залучені в їхнє виховання, виростають упевненішими, емоційно стійкішими, відкритішими до нового досвіду та здоровішими як фізично, так і психологічно.
Американський психолог Джо Келлі після народження своїх дочок-близнючок зазначав, що його життя розділилося на “до” і “після”. Він почав пильніше стежити за своїми словами й поведінкою, щоб не суперечити самому собі. «Ви можете говорити доньці, що вона здатна стати ким завгодно, – каже Келлі, – але якщо при цьому ви демонструєте протилежні моделі поведінки, ваші дії прозвучать гучніше за слова». Саме тому психологи радять уникати подвійних стандартів у вихованні обох статей: це руйнує почуття справедливості й довіри до світу, спотворює систему цінностей.
Отже, тато у житті дитини – це не лише годувальник чи дисциплінар, як іноді звикли думати. Це партнер у грі, наставник, захисник, приклад дорослого, який поважає інших і водночас уміє ставити межі. Саме така постать батька допомагає дитині вирости гармонійною особистістю, що знає свою цінність і впевнено крокує у дорослий світ.
