КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ «ЯК НАВЧИТИ ДИТИНУ ЦИВІЛІЗОВАНО ВИРАЖАТИ ГНІВ?»

Вчення дитини цивілізованому вираженню гніву є важливим аспектом профілактики булінгу. навчання дітей ефективному вираженню своїх емоцій допомагає їм впоратися зі злістю і конфліктними ситуаціями без вдачі до насильства або агресії.

Ось кілька порад, які можуть бути корисні:

1.       Будьте прикладом: дорослі повинні бути моделлю для дітей, показуючи, як ефективно виражати свої емоції. контролюйте свою власну реакцію на гнів та конфлікти, використовуйте конструктивні способи вираження своїх почуттів.

2.       Встановіть правила: розмовляйте з дитиною про правила прийнятного вираження гніву. навчіть її, що насильство, образи і агресивність неприйнятні. поясніть, що існують альтернативні способи вираження гніву, які допомагають вирішувати конфлікти мирним шляхом.

3.       Вчіть використовувати слова: навчіть дитину використовувати слова, щоб описати свої почуття і виразити свої потреби. показуйте їй, як використовувати «я-повідомлення» для комунікації з іншими людьми. наприклад, замість агресивного «ти ніколи не граєш зі мною чесно!», можна сказати «я почуваюся ображеним, коли ти не дотримуєш правил гри».

4.       Вчіть знаходити рішення: підтримуйте дитину в пошуку альтернативних шляхів вирішення конфліктів. навчіть її шукати компроміси, слухати інших, знаходити спільні рішення. Вправи з релаксації: Навчіть дитину технікам релаксації, таким як глибоке дихання, визначення емоцій, медитація або йога. Ці техніки допомагають знижувати рівень стресу і злості, допомагають зберегти спокій та вирішувати конфлікти з розумінням.

5.       Рольові ігри: Заохочуйте дитину до рольових ігор, де вона може відтворити ситуації, які викликають гнів, і знаходити альтернативні способи вираження своїх почуттів. Наприклад, можна попросити дитину зобразити себе та іншу дитину у конфлікті, а потім разом знайти способи вирішення ситуації без агресії.

6.       Підтримка емоцій: Показуйте дитині, що її емоції важливі і прийнятні. Створюйте безпечну та сприятливу атмосферу, де вона може вільно висловлювати свої почуття. Підтримуйте її, допомагайте зрозуміти, що гнів є нормальною емоцією, але важливо навчитися контролювати його і виражати його конструктивно.

7.       Вчіть вирішувати проблеми: Навчіть дитину вирішувати проблеми з допомогою діалогу та співпраці. Покажіть їй, як шукати компроміси, знаходити спільні інтереси і шляхи до мирного вирішення конфліктів. Допоможіть їй розвивати навички ефективної комунікації.

8.       Вправи з релаксації: Навчіть дитину технікам релаксації, таким як глибоке дихання, визначення емоцій, медитація або йога. Ці техніки допомагають знижувати рівень стресу і злості, допомагають зберегти спокій та вирішувати конфлікти з розумінням.

9.       Рольові ігри: Заохочуйте дитину до рольових ігор, де вона може відтворити ситуації, які викликають гнів, і знаходити альтернативні способи вираження своїх почуттів. Наприклад, можна попросити дитину зобразити себе та іншу дитину у конфлікті, а потім разом знайти способи вирішення ситуації без агресії.

10.   Підтримка емоцій: Показуйте дитині, що її емоції важливі і прийнятні. Створюйте безпечну та сприятливу атмосферу, де вона може вільно висловлювати свої почуття. Підтримуйте її, допомагайте зрозуміти, що гнів є нормальною емоцією, але важливо навчитися контролювати його і виражати його конструктивно.

11.   Вчіть вирішувати проблеми: Навчіть дитину вирішувати проблеми з допомогою діалогу та співпраці. Покажіть їй, як шукати компроміси, знаходити спільні інтереси і шляхи до мирного вирішення конфліктів. Допоможіть їй розвивати навички ефективної комунікації.

Важливо наголосити, що процес навчання цивілізованому вираженню гніву потребує часу, постійної підтримки та терпіння. Дитина може мати важкі моменти іноді, і це є нормальним. Важливо бути терплячим і надати їй можливість вчитися з власного досвіду.

Також варто звернути увагу на можливі тригери гніву у дитини і спробувати їх запобігти. Наприклад, якщо дитина часто впадає в гнів через перевантаження розкладу занять, спробуйте створити більше вільного часу для неї, щоб знизити рівень стресу.

Не забувайте, що підтримка і розуміння з боку батьків та оточуючих людей має велике значення для успішного навчання дитини цивілізованому вираженню гніву. Будьте терплячими, надайте дитині можливість висловлювати свої емоції, слухати її і підтримувати у пошуку конструктивних шляхів вирішення конфліктів.

Якщо проблема з вираженням гніву продовжується або має серйозний вплив на дитину, розгляньте можливість звернутися до професійного психолога або терапевта для додаткової підтримки і порад.

ПРАВИЛА СТРЕСОСТІЙКОСТИ ТА ПРОТИДІЇ ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ ПЕДАГОГІВ

Емоційний стан і стресостійкість педагога безпосередньо впливають на емоційний стан учнів та атмосферу в групі. Тому надзвичайно важливо, щоб педагоги подбали про себе в періоди високої невизначеності та стресу, щоб знайти власні ресурси стійкості та життєвої енергії.

• Пам'ятайте про особисті значення.

Стрес і перевтома призводять до того, що люди починають сумніватися в правильності своїх дій і рішень, або, навпаки, беруть це на свої плечі занадто велику відповідальність. Під час війни такий дисбаланс у поведінці яскраво виражений, оскільки людина перебуває в стані незахищеності та втрачає свої здібності контролювати ситуацію. Звернення до особистих почуттів допомагає відновити баланс.

Варто відзначити, чому була обрана професія вчителя, яку цінність має така діяльність, що вас надихає і мотивує. Вам потрібно сформулювати свої думки в одному-двох реченнях, візьміть і запишіть їх, зобразіть в малюнку чи колажі та розмістіть на рівні очей у робочій зоні.

• Рефлексувати. Важливо розпізнати, на які процеси та проблеми в професійному та приватному житті можна вплинути, а які знаходяться поза зоною контролю.

У ході рефлексії варто відповісти на такі запитання: • Які звички та практики добре працюють, приносять результат та наповнюють вас ресурсом в професійному та особистому житті? • З якими проблемами ви стикаєтесь, чи можете на них вплинути? • Що для цього потрібно та які ресурси впливу ви вже маєте? • Які ресурси для вирішення проблем ви можете залучити або які нові ідеї та способи використати? 

• Трансформуйте свою діяльність. Слід розглянути можливість адаптації практик навчання та виховання, щоб зробити їх більш актуальними, ефективними та комфортними в сучасному середовищі. Наприклад, внести в план уроку вправи на саморегуляцію, пошук ресурсу для подальшої роботи та відновлення емоційного стану.

• Інвестуйте в професійні та особисті відносини. Залучення громади, підтримка близьких та однолітків допомагають пережити стресову ситуацію, пов’язану з війною, соціальна підтримка допомагає відновити безперервність життя. Варто будувати коло професійних контактів, приєднуйтеся до професійних спільнот і платформ для обміну досвідом та пошуку нових цікавих форм роботи. Корисно приділяти достатньо часу спілкуванню з близькими і друзями, підтримувати емоційний зв'язок і піклуватися один про одного.

• Знайдіть час для відпочинку. У зв’язку з необхідністю адаптації навчально-методичних матеріалів і зі збільшенням робочого навантаження межі між роботою та особистим часом часто стираються, і перемикатися стає все важче. Варто змінити рід діяльності, знайти баланс між розумовою працею та фізичною активністю. Необхідно визначити час, що присвячений тільки собі та своїм близьким - це може тривати кілька годин вранці і ввечері.

• Визначте та використовуйте ресурси відновлення. У стресовій ситуації здатність відновити свої ресурси має першочергове значення, тому вам потрібно прислухатися до себе та визначити джерела своїх ресурсів. Кожна людина має своє унікальне поєднання ресурсів для боротьби з несприятливими обставинами. Слід визначити, що сприяє відновленню емоційної рівноваги: ​​фізичні вправи, творчість, читання, музика, спілкування, ходіть на прогулянки тощо та регулярно приділяйте час цим заняттям. 

• Розставте пріоритети та поставте чіткі цілі. Кожен день або тиждень складайте список завдань для виконання (не більше десяти). Потім потрібно розставити пріоритети по кожному з пунктів формуючи своєрідну «оцінку» завдань. На наступному етапі необхідно визначити три найважливіші завдання і зосередити на них основні зусилля.

Формулюючи цілі, важливо враховувати різні сфери життя та те, як вони узгоджуються з особистими цінностями. Формулюючи власні цілі, пам’ятайте, що вони мають бути конкретними, вимірними, досяжними, актуальними та своєчасними.

• Хваліть і винагороджуйте себе. Важливо навчитися відзначати маленькі та великі перемоги. Щодня або щотижня необхідно аналізувати прогрес у досягненні цілей, записувати найважливіші моменти в блокнот. Обов’язково винагороджуйте себе за виконання завдання.

ІГРИ ДЛЯ ЗНЯТТЯ НАПРУЖЕННЯ У ДІТЕЙ

Тривале перебування в укриттях, віддаленість від сім’ї та друзів і від’їзд з дому – все це може сприяти до появи стресу у дітей.

Батьки можуть зняти стрес простими іграми. Грати рекомендується в тихому місці, подалі від речей і явищ, які можуть відволікати. Правила гри необхідно пояснити так, щоб діти зрозуміли. Не обов'язково виконувати всі вправи відразу, можна лише спочатку спостерігати за дитиною. Так, занурювати дитину в гру необхідно поступово, залежно від того, наскільки вона нею захоплюється.

Ось деякі вправи, рекомендовані для зняття стресу:

- Доброго ранку, носик, доброго ранку щічки, доброго ранку вушка, доброго ранку шийка, доброго ранку плечики і т.д. — торкаємося різних частин тіла, промовляючи слова (можливо, цілуючи). Треба пройтися по всьому тілу. 

- Лінивий кіт. Уявіть, що ви лінивий кіт, який щойно прокинувся після приємного довгого сну. Широко позіхніть.Помурчіть, як кіт: “мяу-мяу”. Тепер витягніть руки, ноги та спину – і потягніться повільно, як кіт. Розслабтеся.

- Ліпка. Розминати тіло, як тісто, чи пластилін. 

- Колобок. Спочатку "засипати" муки — пройтись легкими рухами по всьому тілу, потім,"налити" води — рухи, що гладять. Ліпимо тісто, а потім робимо колобок — дитина сидить, обійнявши себе руками. А ми її обіймаємо за спинку. Розкриваємо руки — колобок "випікся". 

- Поцілунки. Квадратный, трикутний, овальний — цілувати лобик чи щічку багатьма поцілунками так, щоб їх послідовність утворила форму. 

- Черепаха. Уявіть, що ви черепаха, яка йде на повільну, розслаблену прогулянку. Уявіть, ніби раптово почався дощ. Щільно згорніться в калачик під панциром десь на десять секунд. Уявіть, що знову вийшло сонце, тому можна вилазити з панцира та продовжити розслаблену прогулянку.Повторіть кілька разів. Переконайтеся, що завершуєте вправу прогулянкою, щоби ваше тіло розслабилося.

- Якого кольору поцілунок (є прекрасна книга "якого кольору поцілунок). Наприклад, я тебе зараз цілую жовтим поцілунком, малиновим, райдужним в т.д. 

- Люлечка. Сісти за дитиною, обіймаючи її за спинку, можна погойдатися 

- Обійманці. Обійми мене, сильніше, ніж я. 

- Кенгуру. Дитина сідає животик к нашому животику і міцно обіймає. 

- Килимок. Простукати себе, все тіло, мов килимок. 

- Орангутан. Стукати із криком "ЯЯЯЯЯ" себе по грудній клітині, мов мавпа. 

- Торкатися один одного "різними доторками" — як зайчик, як змія, як лисиця хвостиком 

- Сніговик. "Ліпимо" із тіла дитини сніговика. Просимо напружити всі м'язи, наче він змерз. А потім "гріємо сонечком" — а зараз вийшло сонечко в сніговик тане. І дитина розслабляється. 

- Очищення. Сонечко чи вода проходить (із нашими торканнями) по тілу зверху донизу — і змиває, освітлює все, що напружує, лякає, заважає.

- Малювати на животику, спині різні букви чи прості форми, а дитина має вгадати, що це. 

- Будиночок. Ти Будиночок — це у тебе підлога, (ніжки) стіни (проходимо по всьому тілу доторками), дах — голівка. Ти в домику. (Можна покласти руку на серце). 

- Квітка чи дерево. Запитати у дитини, ким вона хоче бути, якої квіткою, чи деревом. Торкнутися стоп — (в тебе дуже міцне коріння, воно із землі бере все, що потрібно для життя і міцно тримає тебе.). Торкнутися боків (У тебе такий стрункий сильний міцний гнучкий стовбур. Він може зігнутися, може схилитися, але він ніколи не зломається. Він витримає всі вітри та урагани). Торкнутися голівки — (а це твоя крона — красива, ніжна, соковита, сильна). Ти — дерево Життя. 

ДОМАШНЄ НАСИЛЬСТВО ПІД ЧАС ВІЙНИ

 Війна, як і будь яка екстремальна ситуація, загострює проблеми людей, які були й до цього. Зокрема це стосується насильства в родинах. Коли люди, які живуть в постійному стресі, опиняються в одному приміщенні, залежать один від одного та не можуть відволіктися, нерідко виникають ситуації домашнього насильства. Поки що немає статистики таких випадків під час війни, але, як і в будь-яких екстремальних умовах, зараз – момент підвищеного ризику.

Домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, між колишнім чи теперішнім подружжям або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи

у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Під час війни від домашнього насильства найбільше страждають традиційно вразливі категорії - жінки, діти, люди похилого віку, особи з інвалідністю, вимушені переселенці.

Діти відчувають на собі подвійний вплив війни. Якщо у родині, де відбувається домашнє насильство, є діти - не варто тішити себе ілюзіями, що вони нічого не помічають й на них така ситуація ніяк не вплине. Діти все бачать, все відчувають, й нездорові стосунки між батьками можуть травмувати їх навіть більше за те, що вони побачили на війні.

Дитина - свідок (або очевидець) насильства – теж постраждалий від домашнього насильства.

Відповідальність за домашнє насильство несе кривдник із числа таких осіб:

1) подружжя;

2) колишнє подружжя;

3) наречені;

4) мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший з подружжя

(колишнього подружжя);

5) особи, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти;

6) особи, які мають спільну дитину (дітей);

7) батьки (мати, батько) і дитина (діти);

8) дід (баба) та онук (онука);

9) прадід (прабаба) та правнук (правнучка);

10) вітчим (мачуха) та пасинок (падчерка);

11) рідні брати і сестри;

12) інші родичі: дядько (тітка) та племінник (племінниця), двоюрідні брати і сестри, двоюрідний дід (баба) та двоюрідний онук (онука);

13) діти подружжя, колишнього подружжя, наречених, осіб, які мають спільну дитину (дітей), які не є спільними або всиновленими;

14) опікуни, піклувальники, їхні діти та особи, які перебувають (перебували) під опікою, піклуванням;

15) прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі, їхні діти та прийомні діти, діти-вихованці, діти, які проживають (проживали) в сім’ї патронатного вихователя.

Згідно законодавства України за вчинення домашнього насильства передбачена відповідальність.

Домашнього насильста можна уникнути, якщо жертва не буде мовчати.

Куди звертатися у випадках домашнього насильства:

• до Національної поліції за номером 102 та повідомити про факт насильства;

• на Урядовий контактний центр 15-47, де цілодобово надаються інформаційні, психологічні та юридичні консультації чоловікам та жінкам, які постраждали від домашнього насильства, насильства за ознакою статі, насильства стосовно дітей, або з питань загрози вчинення такого насильства та психологічної допомоги потерпілим від домашнього насильства жінкам, чоловікам, дітям;

• до безкоштовного номеру системи безоплатної правової допомоги 0 800-213-103;

• до національної «гарячої лінії» з питань запобігання домашнього насильства, торгівлею людьми та гендерної дискримінації 0-800-500-335 або 116-123 (короткий номер з мобільного).

ПОРТРЕТ ІДЕАЛЬНОГО ПЕРШОКЛАСНИКА

 1. Педагогічна готовність:

• навички читання;

• навички лічби і розв'язування простих задач;

• навички малювання;

• уміння розгорнуто відповідати на запитання;

• великий словниковий запас; загальна обізнаність.

• 
  

2. Інтелектуальна готовність:

• розвинена уява; добра пам'ять;

• уміння орієнтуватись у просторі та часі;

• розвинене наочно-образне мислення (уміння виділяти суттєве в явищах навколишнього середовища, уміння порівнювати їх, бачити їхню подібність і відмінність);

• розвинена дрібна моторика (володіння олівцем, ручкою, ножицями, навички малювання);

• передумови абстрактно-логічного мислення (здатність розуміти символи та формулювати запитання, самостійно розмірковувати, знаходити причини явищ, робити прості висновки).

• 
  

3. Мотиваційна готовність:

• намагання засвоїти роль школяра (бажання ходити до школи), прийняття системи вимог, які ставлять школа та вчитель.

• 
  

4. Емоційно-вольова готовність:

• уміння керувати своєю поведінкою;

• збереження працездатності протягом одного уроку і протягом навчального дня;

• емоційна стійкість (регуляція емоцій);

• уміння стримувати свої імпульси (наприклад, не перебивати інших під час розмови);

• уміння продовжувати дію, докладаючи до цього вольові зусилля

5. Комунікативна готовність:

• бажання спілкуватися з дорослими та дітьми;

• уміння встановлювати контакти з учителем;

• збереження відчуття дистанції;

• здатність до особистісного контакту з дорослим (на противагу ситуативному);

• уміння встановлювати контакт з однолітками;

• уміння увійти в дитячий колектив і знайти своє місце в ньому;

• уміння виконувати роботу разом.

•